Покаяння

       

           “Покайтеся, бо наближається Царство Боже” – такі слова звучали 2 тисячі років тому над річкою Йордан, коли Іван Хреститель взивав до покаяння. Той голос вопіющого в пустині, який своєю праведністю перевищував всіх людей, бо сам Ісус Христос сказав, що немає чоловіка, що народився від жінки, більшого, ніж Іван Хреститель. Той голос сьогодні звучить і закликає по всьому світі через уста священиків: “Покайтеся, бо наблизилося Царство Боже”.

На довгі літа залишиться в пам’яті страшні повені на Закарпатті в 1990-х роках, коли люди з смертельним жахом вилазили на високі дерева, залишали хати, будову, весь свій достаток, рятуючи своє життя. Поля, села, будинки опинилися під водою. До 20 тисяч будинків було знищено, кілька десятів людей загинуло. Не знаємо, чи ці повені були карою, чи допустом Божим – але знаємо, що потоп, про який згадує Святе Письмо, де згинуло ціле людство за винятком родини Ноя і його самого – це була кара, призначена Богом.

Сто літ будував Ной корабель, що в ньому мав врятувати себе і свою родину. Сто літ нагадував і взивав людей до покути – сто літ грозив дармо скорою і певною Божою карою. Відповідали йому сміхом і кпинами. Сто літ Бог чекав, щоб люди опам’яталися. Сто років простягав до грішників свою милосердну руку, але вони були закам’янілі у своїй злості. З кпинами приглядалися, як Ной будував на піску корабель. А день кари й Божої помсти наближався щораз ближче та ближче. І ось настала остання година: чорні хмари закрили небо від Сходу до Заходу, відкрилося небо і цілі потоки води линули на землю. Вода піднімалася все вище і вище. Зникли під водою навіть найвищі гори. Було це нещастя, якого ще світ не бачив, а нещастя таке страшне і грізне, що не можна його з нічим порівняти, хіба що з днем, коли почуємо голос ангельських труб: "Померлі вставайте на страшний суд!"

Сьогодні – з віддалі тисячі літ досліджуємо причину потопу. Потоп, як каже Святе Письмо, був карою, призначеною Богом за людські гріхи. Як зовсім по-іншому поплило б людське життя на землі, якщо б люди послухалися Ноя і почали покутувати. Бог Творець і Володар світу не є жорстоким тираном, не є суддею без серця, але Він є найкращим батьком. Якби Він побачив ті товпи народу, які покутують, Він би відвернув засуд кари – бо не хоче смерті грішника, не хоче, щоб він зникнув, але хоче, щоб той навернувся і жив. На жаль, даремно Ной кликав до покаяння – відповідали йому сміхом і кпинами. Багато їх було, а тому обманювали себе, що Бог є тільки один, а їх так багато, і що Він покарає одного, другого, але ж не всіх. Між іншим, а хто бачив Бога?

Сьогодні ми знаємо, що сталося. Справдилися слова Христа, ще перед тим, як Він їх сказав: "Якщо не будете покутувати, всі загинете!"

А тепер питаю вас, що їх запропастило? Гріхи? Ні! Їх запропастило те, що вони не хотіли покутувати за свої гріхи, не хотіли покинути свої гріхи, не хотіли навернутися до свого Бога. Тому і мусів прийти страшний день кари.

2. Приклад Ніневії – наслідки покути.

         Мешканці Ніневії були мудрішими від них. Їх місто було велике, багате, але зіпсуте. За їх гріхи Бог постановив згладити з лиця землі їх місто. Мало це бути щось гірше за вогонь, щось страшніше від землетрусу.

Зіткненням пальця Божої могутності, все мало розсипатися в руїни і в цих руїнах мав загинути володар Ніневії разом із своїми підданими. Бог попередив Ніневію про цю небезпеку. Одного дня З’явився на ринку якийсь мандрівник. Це був пропок Йона. Сильніше від грому залунали його пророчі слова, що ще 40 днів буде стояти місто, а після 40 днів буде знищене до тла за свої гріхи. Мешканці Ніневії не сміялися, але зі страхом слухали ті слова. Навіть король і його дворяни не смілися з присуду Божого. Вони знали, що Бог не тільки може грозити, але може виконати свої погрози, вони знали, що їхнє життя є недобрим. Не оправдовувалися, що всі так роблять, але, почавши від короля, і скінчивши на жебракові, вдягнули на себе покутнику одежу, а голови свої посипали попелом на знак вини і жалю. Ціле місто почало важко покутувати. Бог зглянувся над ними та помилував їх і простив тому місту.

         Не знаю, котрі з них були більшими грішниками, чи ті, що загинули у водах потопу, чи мешканці Ніневії, але знаю, що ті загинули, бо не хотіли покутувати, а ці врятувалися, бо не відкинули поклику до покути.

            3. Голос в пустині.

Не тільки Ной і Йона взивали до покути, не тільки дуже давно Бог вимагав покути.

Коли Ісус Христос мав покинути Назарет, щоб піти навчати людей, з’являється над Йорданом Іван Хреститель. З дитинства він ріс в пустині. Печера у скелі була його мешканням, твердий камінь був його подушкою, верблюжа шкіра – одягом, а чиста джерельна вода – питтям. Важке було його життя, але ним кріпився його дух. "Покутуйте! (Покайтеся!) Бо наблизилося Боже Царство", – говорив до всіх. "Покайтеся", – говорив до простих людей, які приходили до нього. "Покайтеся", – говорив до рибалок, що покинули сіті на березі. "Покайтеся", – говорив до купців і жовнірів, до багатих і бідних, до вчених і простих. А в якому селі був Іван, то всі бігли за ним, що послухати Божого чоловіка. Приходили грішні – поверталися розкаяні, приходили горді і самовпевнені в собі, а поверталися упокорені. Всі очікували великого Спасителя з неволі гріха – Христа Господа.

4. Що думав Христос про покуту?

Одного разу, коли так, як звичайно, навчав, підїйшов над Йордан Христос Господь. "Це Агнець Божий, що бере гріх світу" – каже св.Іван, як побачив Спасителя. Ще Ісус Христос не почав учити, ще не відізвався до людей, а народ вже знав, чому Він прийшов, знав, що прийшов, щоби знищити гріх

І знишив гріхи. Велика П’ятниця – день смерті Спасителя на хресті, не була днем погрому, але перемоги над дияволом, вона була днем Божого милосердя для всіх грішників. Хрест Господній став ключем до неба для всіх тих, що хочуть з нього скористати. Відходячи з цього світу, Христос подбав і за ті душі, які будуть жити на землі по його відході, котрі ніколи не побачуть його в людськім тілі, не будуть мати змоги припасти до Його стіп з покірним проханням, щоб відпустив їм гріхи. Не змігши пригорнути до Свого Серця цих бідних грішників, він вибрав людей і наділив їх Божою силою і дав їм владу гріхи відпускати: "Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, будуть відпущені їм".

У своєму заступництві залишив священиків, які будуть усувати гріхи з душі й привертати ласку. В той спосіб, як хрест став ключем, так свята Тайна Покаяння стала єдиною брамою, якою грішник може дістатися до неба.

5. Реколекції є приготуванням до святої Тайни Покаяння.

         До цієї тайни покаяння мають нас приготовити ці реколекції. Велика то й нелегка річ добре приготуватися до Тайни Покаяння. Знаємо, що ця тайна вимагає аж 5 умов, а всі вони є важливі і конечні до відпущення гріхів. Хто тих умов не виконає, або погано, недбало їх виконає – не отримає прощення гріхів.

При допомозі Божій будемо старатися, щоб через ці реколекційні науки якнайкраще ми приготувалися до сповіді, а через добру й щиру сповідь позбутися тягару гріхів.

         Уявіть собі випадок, коли ми з’їли щось неїстівне. Це дуже сильно відчув наш організм. Біль, млість, брак сил, а здоров’я повернулося лише тоді, коли ми позбавилися в шлунку від причини недуги.

         Подібно є і з грішником. Чи гріх ощасливив чоловіка? Ні! Міг лише на хвилину дати задоволення, але після цього прийшли докори сумління, неспокій, аж поки не позбулися цього гріха. Само воно не прийде, треба ліку, а цим ліком є щира сповідь.

6.      Покаяння – це дорога до спасіння.

Може хочете прикладів? Послухайте! Чули ви про царя Давида. Він Бога дуже любив, але і йому притрапилося, що пана Бога тяжко образив. Допустився чужоложства, а до цього ще й душогубства невинного чоловіка, що був йому на заваді. З приказу Божого став перед Давидом пророк Натан і представив йому гріх, якого він допустився. Відкрилися очі цареві, пізнав свою вину. Що ж робить? Чи може оправдується? Ні! З великим жалем признається в грісі і каже: Помилуй мене Боже по великій милості Твоїй. І каже йому Натан, що Бог простив Тобі гріх і ти не помреш. Хоч Натан не мав лади відпускати гріхи, але в імені Бога прирік йому, що задля його жалю буде прощена йому вічна кара, але дочасні нещастя таки на нього спадуть.

Пригадайте собі митаря, що про нього оповідає нам Ісус Христос. Чи оправдується? Ні! Б’ється в груди і каже: "Боже милостивий, будь мені грішному!" А Марія Магдалина? А апостол Петро? А розбійник на хресті?

В який спосіб отримали прощення гріхів? Через щирий жаль і тому, що призналися в своїй вині. А ти хотів би іншою дорогою повернутися до Бога, що через гріх Його покинув! Нема іншої дороги, тільки дорога тайни покаяння, дорога жалю і признання вини перед заступником Христа на землі – перед священиком.

7. Користі з покаяння

"Що мені дасть сповідь?" – не один з нас інколи каже. Добра сповідь дасть тобі те, що забрав тобі гріх – дасть тобі освячуючу ласку і право до неба, приверне втрачені заслуги, знищить кару вічного осудження і вкінці – дасть тобі спокій і щастя, як завдаток вічного майбутнього життя. Якщо не почувався вдоволеним після сповіді, і дальше мучили тебе закиди сумління, то це недобрий знак, мабуть щось було не так, значить, сповідь була недобра.

Добра сповідь дає внутрішнє щастя. Про це оповідає нам один французький офіцер. Одного разу він проходив попри церкву, де якраз проповідник говорив про сповідь. З цікавості зайшов послухати славного проповідника. З увагою вислухав цілу проповідь, а після  проповіді, зворушений до глибини душі, приступив до сповіді і щиро висповідався. Всі бачили, як заплаканий встав від сповідальниці. Були це сльози радості.

Як тільки проповідник встав із сповідальниці, пішов офіцер за ним до захристії, щоб подякувати йому за сповідь. Стискаючи руку місіонаря, сказав перед усіма, що там були: "Отче, я вже 25 років служу королю Людовіку XV і він певно не є таким щасливим у своїй палаті, як я почуваю себе тепер по сповіді" Це нагорода за добру сповідь. І ви М.Д. можете мати це щастя, але треба лише щиро висповідатись, як цей офіцер.

8. Як відправити реколекції?

Сьогодні починаємо короткі реколекції. Як відправити ці короткі реколекції? На питання відповім питанням: чи є щось важливіше тут, на землі над людську душу? Нема і не може бути. Колись чоловік повинен буде все залишити, бо нічого з собою до вічності не забере, крім своєї душі, заслуг або гріхів. А якщо тут на землі нема нічого важливішого над людську душу, то треба в особливіший спосіб зайнятися цією душею. А чи воно так є? На жаль, ні. Про все люди пам’ятають, тільки про душу мало хто згадує. Ре колекції дають нам нагоду, щоб направити це недбальство. Добре відправлені реколекції вже не одну душу врятували від вічної загибелі й поєднали з Богом.

В одній копальні вживали для перевезення вугілля мулів. А щоб їх не спускати і витягати з копальні зробили їм під землею стайню. По якомусь часі витягнено мулів на землю  і побачили, що мули посліпли – через брак світла там під землею Це дуже добрий приклад для нас, що цілими днями порпаємося на землі від ранку і аж до вечора. Скільки ж то людей в цій дочасності втратили зір душевний, забули про Бога, про душу, про вічність. Нехай же ж ці реколекції пригадують нам, що ми, крім тіла, маємо ще й душу і то безсмертну. Забудьмо на цей короткий час про наші щоденні турботи, робімо тільки те, що конечне, а решту часу витрачаймо на слухання та роздумування реколекційних наук, на обрахунок своєї совісті, на упорядкування занедбаних справ своєї душі.

Не занедбуйте реколекційних наук. Хай вдома залишиться той, хто не може піти до церкви, батьки пильнуйте своїх дітей, щоб вони не стояли під церковним парканом чи плотом, але нехай йдуть до церкви на науку. Ви, жінки, вплиньте на своїх чоловіків, щоб вони ходили не реколекції, а тоді в родині буде більше згоди і спокою. Старайтеся, щоб уся ваша челядь якнайкраще приготувалася до сповіді.

9. Заохота до реколекцій.

Якщо хочете переконатися на великий хосен з реколекцій, послухайте приклад, який мав місце в одному місті в Англії.

В церкві були реколекції. Говорив один славний бесідник-монах. На початку своєї проповіді оповідав їм таку подію.

15 років тому до цієї церкви прийшло троє пустих хлопців, щоб перешкодити священикові в проповіді. Як тільки священик почав проповідь, один з них каже: "Я пущу в нього цей камінчик, що маю в кишені". Другий каже: "Ні, зачекай, ще послухаємо, що він скаже." Вкінці і він сказав: "Нема що слухати – камінням в нього." На це не погодився третій і сказав: "Навіщо робити авантюру в церкві. Краще даймо спокій." Вкінці посварилися двоє перших і вийшли з церкви, а третій залишився аж до кінця проповіді.

"А тепер слухайте, що дальше сталося з тими хлопцями, – говорив дальше проповідник, – першого з них кількома літами пізніше повісили за підробку грошей, другий сидить у в’язниці, засуджений за вбивство, третій тепер до вас промовлє." Ці слова сказав реколектант зі сльозами на очах. Він був тим юнаком, що вислухав проповідь до кінця. І навернувся з поганої дороги, вступив у монастир і став священиком-місіонарем.

Може і для не одного з вас ці реколекції будуть дошкою рятунку, що заховає вас від вічної загибелі. В кожному однак разі, принесуть вам велику користь, а колись у вічності будете благословити ці хвилини, що посвятили для спасіння душ ваших.

Пречиста Діва Маріє, Тобі жертвую цю мою працю в цій церкві в часі цих реколекцій. Випроси, премилостива, прибіжище грішників, обильних ласк для тих усіх, що будуть слухати ці науки. Пом’якши тверді серця, холодні розпали, слабі скріпи в добрім, щоб ми всі, що тут є, могли спасти свою душу, і з Тобою були щасливі на віки вічні. Амінь.

Повернутися на головну сторінку!