Ми живемо в час, коли з різних причин, але принципово через розрив з Богом, є підривне почуття впевненості. Під сумнів ставляться всі правди віри, включно з існуванням Бога. Підважуються основи релігійного світогляду. Саме тому так гостро ми переживаємо кризу понять: віри, надії і любові; спостерігаємо кризу авторитету батька родини, кризу взагалі всяких позитивних людських авторитетів. Затрачується розуміння гріха. Консумізм – гонитва за матеріальними благами, стає загрозливим явищем світу. Сучасне телебачення пропонує нам викривлений світ комерційної ментальності. Без чіткого відчуття Бога, як Добродія і Творця, без пошанування прав усіх людей і ставлення до особи як до Божого творіння, неможливий ніде у світі лад і порядок, отже, і щасливе мирне життя.
Кожна
людина є покликана Богом до життя в окремому народі, будує свою державу, бажає
втілення високих моральних ідеалів і норм. Однією з постійних цілей Церкви є
основа родини у Христі, бо тільки відновлена християнська родина може стати
основою відроження здорового суспільства, як в окремому народі, так і в усьому
світі. Кожна людина починає життя із сім’ї. Тут – джерело становлення особистості.
Таїнство
подружжя – це основа сім’ї. Подружжя є тайною трьох: наречених, які приймають
таїнство, і Христа – Всюдисущого Бога, що скріпляє це таїнство. Благодатність
таїнства Шлюбу відчуває лише подружжя, а рідні та друзі можуть лише зрозуміти
саме явище.
Добре
подружжя – це встановлення гармонії цього трикутника: він, вона і Христос. Нема
безпеки порушення гармонії сім’ї, коли наречені щоденно відповідають на
питання що Христос бажає від нас сьогодні, у цю мить? У Святому Писанні сказано:
«На початку сворення Бог сворив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине
свого батька та матір і пристане до жінки своєї і будуть двоє одним тілом. Тому
то вже не двоє, лише одне тіло. Отже, що злучить Бог, людина нехай не
розлучає». ( Марка 10, 6-9 ).
З
усіх контрактів подружжя це найстарший і найсвятіший контракт, що його може
людина заключити. Перше подружжя було здійснене в раю (Бут. 1, 26-27).
Учасниками того подружнього контракту були: Адам і Єва. Сам Бог засвідчив і
підтвердив той контракт.
Покликання
до подружжя – це внутрішній
голос, який чує людина, коли заявляє про готовність до відкритості для Божої
волі. Націлити себе до послуху і чекати. Передусім необхідна зріла свідомість
того, що подружжя – це дарувати себе іншому, не очікувати віддачі. Подружжя –
це також відповідальність чоловіка за жінку, а жінка за чоловіка, і ця
відповідальність залишається перед Богом
навічно. Отож, підготовка до покликання служінню в подружньому стані має
починатися з дитячого віку.
Перше
чудо Христос здійснює на весіллі в Кані Галилейській, проголошуючи цим гідність
сім’ї. Спираючись на людську природу, доповнюючи закони матеріального світу та
етичні правила. Христос вчиняє подружжя святим зв’язком, святою тайною
християнського життя, знаком своєї любові до Церкви. В церкві перед священиком
наречені дають вічну присягу на вірність,
чесність, подружній послух і любов аж до смерті (З чинопослідування
таїнства). Ця внутрішня благодать Божа – з’єднання Христа з людською душею є
невидимою і великою тайною. Християнська родина – той фундамент, який здійснює
особливу роль в житті нової сім’ї. Спільне Причастя молодят творить діалог з
Господом. Без зустрічі з Богом через молитву, воцерковлення, Причастя,
неможливо створити добру християнську сім’ю, це може бути лише співжиття
протилежних статей. Зустріч через молитву з Богом уможливлює зцілення людини
через виконання заповідей любові. Ідеалом християнської сім’ї є земна родина
Ісуса Христа: святий Йосиф Обручник і Пречиста Богородиця. Христос омиває ноги
Церкві в особах апостолів. Христос слухає Церкву в особі Своєї Матері на
весіллі в Кані Галилейській. Кожен з наречених є також членом Церкви. Христос
понижує Себе до людини, щоб людину піднести до Божества. «І стають одним тілом.
Тайна то велика, а я кажу про Христа і Церкву», - повчає нас святий апостол
Павло, «Як Христос любить Церкву, так і ви любіть своїх наречених». Якщо любов
наречених у шлюбі не нагадує любов Христа до Церкви, то це лише жалюгідна
карикатура сім’ї. Ці зразки може й недосяжні, але й не утопічні. Вони є ясною
дорогою до досконалості. Якщо молода сім’я морально готова до цього, то і
психологічно виявлятимуть готовність прямувати до зразка. При таких орієнтирах
сімейне ложе завжди буде чисте, готове до радості сімейного життя. В такий
простий, але образний спосіб вчать святі отці Церкви, що правдивий акт любові є
скерований на другу особу. Це виявляє духовну природу акту сім’ї, а не тілесну.
Цей акт є добровільний, творчий, глибоко духовний, відданий любові до кінця
життя. Такий акт священний і може бути в залежності від Божого плану пліднй.
Тому людина не може відривати акт від плідності, чим так грішить ХХІ століття.
«Будьте
плідні, множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут. 1, 28).
Як
бачимо, найперша ціль подружжя природно родити і виховувати дітей. Родина – це
найперша складова частина – клітина народу, нації та держави. Від єдності,
стабільності сім’ї і здорового фізичного і морального розвитку родини залежить
теж здоров’я, розвиток і сила людської спільноти, нації і Церкви. Тому то
найпершою прикметою сім’ї є виховання дітей у багатстві древніх українських
традицій. Ціль подружжя – народжувати і виховувати дітей. А виховувати дітей
треба з раннього дитинства для того, щоб дитина могла пізніше розуміти батьків,
а батьки – дитину. Добрі приклади вкрай необхідні дітям, тому що Бог обдарував
дітей великими здібностями. Дитина має таке бажання робити все, що роблять
оточуючі, що якщо навіть їй не кажуть чинити того чи іншого, вона може
навчитися всього, що вона бачить і чує так, ніби вона вивчила все це на
власному досвіді. Ось чому треба вкрай уважно спостерігати за тим, щоб в домі,
де є діти, ніколи не порушувалась доброчинність, щоб усі були послужливі по
відношенню один до одного, послушні і правдиві. Якщо цього будуть твердо і постійно
дотримуватись, то напевно, не потрібно буде багато слів, щоб наставляти дітей і
карати їх. Але якщо дорослі і самі часто виходять за межі благопристойності, то
чому дивуватись, якщо діти повторюють те, що вони бачать, особливо, якщо взяти
до уваги, що наша природа сплюндрована і сама по собі тяжіє більше до зла, ніж
до добра.
Я не допомагаю своїй дружині...
До мене на чашку чаю прийшов приятель, ми сіли на кухні і розмовляли про життя. Під час розмови я встав і сказав: «Зараз, я помию посуд і повернуся».
Мій приятель подивився на мене так, немов я повідомив, що відлучаюся для будівництва космічної ракети. У повному сум'ятті і із захопленням в голосі він вимовив: «Я радий, що ти допомагаєш своїй дружині. Я своій не допомагаю, тому що я їй пару разів допоміг, а вона мене навіть не похвалила. Минулого тижня я помив підлогу, і ні єдиного слова подяки».
Я повернувся на своє місце, сів поряд з ним і пояснив, що я не «допомагаю» своїй дружині. Моїй дружині помічник не потрібен, їй потрібен чоловік. Я її чоловік, і у нас різні функції в подружжі, але виконання домашніх справ - це не «допомога».
Я не допомагаю своїй дружині прибирати в будинку, тому що я теж в цьому будинку живу, і мені теж потрібно в ньому прибирати.
Я не допомагаю своїй дружині готувати, тому що я хочу їсти, і мені теж потрібно готувати.
Я не допомагаю своїй дружині мити посуд після вечері, тому що я теж користувався цим посудом.
Я не допомагаю своїй дружині з її дітьми, тому що це і мої діти, а мій обов'язок - бути їм батьком.
Я не допомагаю дружині прати, розвішувати і складати одяг, тому що це і мій одяг, і одяг моїх дітей.
Я не помічник в цьому домі, я частина цього дому. А що стосується похвали, я запитав свого співбесідника, коли востаннє після того, як його дружина зробила прибирання в будинку, попрала одяг, змінила постільну білизну, вклала спати дітей, приготувала їжу, що-небудь організувала, він подякував їй?
Але подякував не аби як, а з відчуттям: «Я в захваті, дорога! Ти чудова!»
Тобі це не здається абсурдним? Хіба не дивно, коли ти, раз в житті помив підлогу і чекаєш якогось особливого трофея за свої заслуги? Чому? Ти не замислювався про це, друже?
Можливо, ти дуже захопився цією «культурою мачо», що вважає, що всі домашні справи - це її робота.
Можливо, тебе колись навчили, що все це робиться само собою, що тобі навіть напружуватися не треба? Ну, тоді хвали її так само, як ти хотів, щоб хвалили тебе, такими ж словами і з таким же відчуттям.
Допомагай їй, будь справжнім чоловіком, а не гостем, який в цей будинок приходить їсти, спати, приймати душ і задовольняти свої потреби. Будь як вдома! У себе удома.
Справжні зміни в суспільстві починаються з наших сімей. Учіть своїх дітей справжньому товариству в сім'ї!
Немає коментарів:
Дописати коментар