Греко-Католицька Церква Святих Апостолів Петра та Павла: Історія церкви

Початок історії церкви у селі Н.Ворота сягає далеких 1700-их років… Історія свідчить про декілька храмів, які знаходилися на території села. Проходили роки, одні храми руйнувалися, будувалися інші.

У 1889 році було завершено будівництво нового греко-католицького Петро-Павлівського храму.

Богослужіння у ньому відбувалися до приходу у наш край радянської влади, яка у 1946 році заборонила греко-католицьку віру на селі і намагалася закрити храм. Тільки після клопотання активістів села, роботу храму було відновлено, але вже як православного. Місцеві жителі змушені були погодитися. Та відчуття того, що втрачаються традиції батьків і нав’язується «московська православія» не покидало багатьох вірників. Та люди звикли молитися у церкві, довіряти священику о.Степану Кабацію, який упродовж 33 років був настоятелем храму і ревним греко-католиком.

Минали роки, змінювалися представники влади, все більше церква витіснялася із життя суспільства, змінився і священик. З часом у діяльності церкви все відчутнішою ставала «рука Москви», що не всім вірникам було до душі. Тому вони почали рідше відвідувати храм, а згодом об’єднуватися і утворювати греко-католицькі громади. Перші такі громади були створені у смт.Воловець, с.В.Ворота та с.Підполоззя.

Із здобуттям Україною незалежності було прийнято Закон Української РСР «Про свободу совісті та релігійні організації», згідно якого релігійна громада УГКЦ с. Н.Ворота за сприяння активістів та пароха о. Василя Данилаша була зареєстрована 31 липня 1991 року.

З цього часу і розпочинаються поневіряння вірників греко-католицької громади. Корумпована прокомуністична влада не збиралась створити бодай якісь умови для відправлення релігійних потреб людям, які за часи тоталітаризму зберегли віру і традиції своїх батьків.

Зважаючи на те, що храм будували предки обох конфесій, облрадою було прийнято рішення за №9 від 11.03.1992р. про почергове богослужіння у Петро-Павлівському храмі. 10.11.1992р. греко-католицька громада звернулася у Нижньоворітську селищну Раду народних депутатів з проханням встановити почергове богослужіння на 21. 11. 1992р. (свято архистратига Михайла). Сесія Нижньоворітської селищної Ради прийняла рішення № 47 відмовити і звернутися з клопотанням до представника Президента Воловецького району Повідайчика І.Ю. про повернення греко-католицькій церковній громаді культової споруди «Фара», запропонувати громаді розпочати будівництво нової церкви.

Звернення було надіслано і селищною Радою було прийнято рішення № 53 від 16.12.1992р. про передачу греко-католицькій громаді бувшої церковної фари з вилученням її на той час з користування Воловецьким райсільенерго. Це рішення до цього часу не виконано.

Звертаючись у різні інстанції: до райсуду, до Закарпатського облсуду, до Верховного суду України, до Вищого Арбітражного Суду України, до Представників Президента на різних рівнях, до Голови Верховної Ради Плюща І.С., вірники греко-католицької громади проводили богослужіння біля хреста по вул. Центральній у дворі Курах Г.Ф. в літній період, а в зимовий – у будинку Гуледзи Гафії. Освячення пасок відбувалося біля церкви у почерговому порядку з православною громадою. Позовні заяви, листи, прохання – все відправлялося по колу і здавалося, що цьому не буде кінця.

Після років поневірянь рішенням сесії Нижньоворітської сільської ради від 16 квітня 1996 року на місці церковно-приходської школи, а в той час приміщення комунгоспу, було виділено місце під будівництво нового греко-католицького храму. На цій території вірники збудували тимчасове приміщення для богослужіння із листів шиферу. Зимою там було дуже холодно, бо опалювання не було ніякого. Та парафіяни мужньо зносили холод, зігріваючись думками про майбутній храм.

1996 року відбулося посвячення наріжного каменю о.Семедієм і розпочалося будівництво. Потрібні були чималі кошти, та на той час греко-католицька громада була невеликою і власних коштів на таке будівництво не було. Та Бог почув щирі молитви вірників і на прохання про допомогу відгукнулося багато небайдужих людей. Одними з перших були Равлик Марія Ярославівна та її син Василь, які фінансували кошторисно-проектну документацію, що на той час складала 150 тис. доларів. Також Равлик Василь допоміг закупити 66 тон цементу, виплачував заробітну плату бригаді будівельників, які були запрошені з с. Драгово.

Представник Президента району Повідайчик І.Ю. і його заступник Волошин М.М посприяли виділенню білої цегли для будівництва. Директор дослідного господарства Федорюк М.Д. дала дозвіл розібрати ферму в урочищі Вовчинець, яка на той час пустувала і ту цеглу перевезли на будівництво.

Всі транспортні послуги безкоштовно надавала організація Воловецьке КП Агрошляхбуд (керівник Вайдич І.Я.), частково Воловецький Агробуд (керівник Бляшин Я.М), деревину постачав Агроліс (керівник Курах І.В.). Вагому допомогу надавав транспортом Чокнадій з Підполоззя.

Члени церковної громади працювали підсобними робітниками, найнятих підсобників оплачувала церква. Харчування бригади будівельників відбувалося почергово громадою. Бригада будівельників із с. Драгово оселилася в кімнаті спального корпусу школи-інтернату, яку безкоштовно надав директор школи-інтернату Лясковський С.В.

Будівництво велося тільки у весняно-літній період. А за той час Богослужіння проводилися у приміщенні колишньої фари, яка була приміщенням організації ТОЗОВ «Сільенерго» на чолі з Бирковичем Й.І. Під натиском громади було звільнено дві невеликі кімнати та коридор, у яких відбувалися служби з священиком о.Іваном Костаком, що приїжджав з с.Підполоззя.

У 1999 році перед храмом був встановлений мармуровий хрест на кошти сімей Козака В.М. та Сідака М.В. Люди цілими сім’ями виходили на роботи по очистці і впорядкуванню території біля церкви. Єдина допомога, яку отримала греко-католицька громада від православної – деревина (липи, які були зрізані біля православного храму), що була оброблена і порізана на дошки та використана на виготовлення частини іконостасу.

Вагомий вклад у будівництво храму зробив о.Петро Гербері, який багато зусиль і своїх власних коштів віддавав на продовження будівництва. Цінними порадами допомагав Балецький М.М., маючи більше 80 років ще піднімався на алаші і навіть мурував. Кожен вірник по мірі своїх можливостей намагався допомогти: хто фізичною працею, хто матеріально, а хто просто добрим словом. Не залишилися осторонь і вірники православної громади, допомагали ті, хто мав бажання. За допомогу у будівництві храму вірники греко-католицького храму висловлюють вдячність всім не байдужим людям.

Покрівлю і куполи церкви робили майстри із Міжгірщини. Зварювальні роботи проводили Голянич Юрій та Русин Василь, вікна виготовляв підприємець Лопіт Василь із Н.Воріт. Хрести на храм з нержавіючої сталі безкоштовно зварив Гуледза Михайло з Верхніх Воріт.

12 липня 2009 року владика Мілан Шашік освятив нову греко-католицьку церкву в честь Святих Апостолів Петра і Павла. Цього ж року розпочалася газифікація храму. 02 серпня 2010 року між релігійною громадою і бригадою робітників під керівництвом М.Й.Гуледзи з В.Воріт був укладений договір про установку системи полового опалення. Роботи по проведенню опалення були завершені у листопаді 2010 року.

Були замовлені та виготовлені престіл та жертовник з липи та ясеня різьбленням у с.Нежухові Стрийського району Львівської області.

12 липня 2012 року владика Мілан Шашік освятив престіл.

5 грудня 2013 року було отримано свідоцтво про реєстрацію статуту релігійної громади греко-католицької церкви Святих Апостолів Петра і Павла, підписане головою облдержадміністрації О.Ледидою.

Для встановлення огорожі навколо храму парафіяни збирали кошти невеликими сумами. Досить вагомий внесок у цю справу зробив Балога Віктор (депутат Верховної Ради), який допоміг у встановленні огорожі з металопрофілю.

Тим часом в середині храму продовжувалися роботи. Велику люстру (панікадило) у церкву за власний кошт купила сім’я Бірчина Й.Ф., а менший світильник - сім’я Коростовської М.Ф.

Вагомий вклад у будівництво церкви зробила сімя Кураха І.В., який був головою церковної громади і сини якого Степан та о.Роман заробляли і збирали кошти для храму за кордоном.

Неможливо перерахувати і згадати внесок кожного із вірників у загальну справу будівництва храму. Та, мабуть, і не потрібно. Бог бачить старання кожного.

Велика вдячність священикам, які в нелегкі часи відновлення греко-католицької громади с. Н.Воріт проводили богослужіння, підтримували вірян та вели свою паству до правдивої віри в різні роки, починаючи з 1991 року до сьогоднішнього дня:

о.Данилашу Василю

о.Гуйвану Василю

о.Савчуру Василю

о.Гербері Петру (Пантелеймону)

о.Рущак Юрію

о.Костак Івану

о.Плець Михайлу

О.Райчинець Івану.

У той час, коли греко-католицька громада займалася будівельними роботами, 2009 року за рішенням виконкому і при сприянні в.о. голови сільської Ради Гвоздак Г.В., церковну фару безпідставно було передано у власність Бірковичу Й.І. А коли новоспечений спадкоємець захотів продати церковну споруду, йому забажалося ще й землю загарбати. Фальшивий вірник (бо як ще можна назвати людину, що відбирає збудоване за копійки предків) звернувся у сільську раду з заявою про дозвіл на приватизацію землі біля фари. Парафіяни греко-католицької громади обурилися. Де ж справедливість? Коли ж ті нахаби, що гарбають і привласнюють чуже, вже наситяться і зупиняться?

Мабуть, Бог почув ці звертання і депутати сільської ради відмовили Бірковичу Й.І. Греко-католицька громада звернулася із заявою надати землю під будівництво нової фари біля колишньої, якщо вже не можна повернути будівлю. Бо ж до цього часу греко-католицький священик не має постійного місця проживання. Депутати винесли позитивне рішення.

Історія продовжується…